Субота
26.09.2020
20:46
Вітаю Вас Гість
RSS
 
"Уманський навчально-реабілітаційний центр Черкасько...
Головна Реєстрація Вхід
Арт-терапія. Майстер клас »
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 51

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

В листопаді 2016 року педагогічні працівники комунального закладу "Уманський навчально-реабілітаційний центр Черкаської обласної ради провели майстер клас по арт-терапії. З вступним словом про значення арт-терапії для дітей з особливими потребами виступила заступник директора Кучеренко Наталія Василівна.

Арт-терапія - це спеціалізована форма психотерапії, заснована на мистецтві, в першу чергу образотворчій і творчій діяльності.

Що означає поняття «арт – терапія»:

- Творчий пошук;

- Терапія мистецтвом;

- Пізнання себе;

- Можливість пізнавати іншого;

- Спосіб соціальної адаптації.

Арт-терапія або «лікування мистецтвом» - досить новий, проте популярний засіб психотерапії. Особливо актуальною арт-терапія є для дітей. Мистецтво – це чудова можливість для малюка «відкритися», поділитися своїми емоціями та страхами. Адже іноді так важко висловити словами всі ті емоції, що вирують у дущі. Саме арт-терапія допоможе віднайти душевну гармонію.

Арт-терапія може використовуватись як окрема форма лікування при нервово-психічних розладах або стати доповненням до основної терапії. Вона є невід’ємним елементом лікування дітей з особливими потребами. А також виступає як один із засобів розвитку малюка. Відповідно до мети та цілей арт-терапії виокремлюють індивідуальну та групову.

Проведення арт-терапії як засобу самовираження не вимагає особливих вмінь, тому батьки можуть займатися з дітьми вдома. Важливо враховувати вік дитини, її потреби та вподобання. Для наймолодших підійде малювання пальчиковими фарбами, старшим сподобається аплікація та піскова терапія. Школярі зможуть займатися літературною чи музичною терапією, рукоділлям.

Загальні правила арт-терапії

1. Заняття не повинно тривати довше двох годин. Початковий етап передбачає підготовку «інструментарію»: фарби, олівці, папір, тканини, бісер, музичні інструменти, книжки тощо. Запропонуйте дитині якомога більший вибір матеріалів. Нехай вона сама вирішить, чим хоче зайнятися;

2. Основна частина – мистецтво. Пам’ятайте, що арт-терапія суттєво відрізняється від власне заняття мистецтвом, адже зорієнтована не на результат, а на процес. Тому не спішіть виправляти малюка чи робити щось за нього;

3. Підштовхуйте дитину до обговорення. Якщо спершу доведеться запитувати в дитини, що вона намалювала чи що зіграла на музичному інструменті, то згодом малюк аналізуватиме свій твір сам. Відповідно з дій та результату терапії зробіть висновки про психологічний стан дитини

Сучасна арт – терапія – це пластичний, активний напрям, що розвивається, напрям, який постійно розширює сферу свого застосування. Методи арт – терапії пов’язують інтелект людини та її почуття, потребу в самореалізації, світ тілесний і світ духовний.

Педагогічні працівники підготовчого класу (група № 1) підготували арт-терапевтичну техніку «Колаж»

Колаж - (від фр. Coller - приклеювання) - технічний прийом в образотворчому мистецтві, наклеювання на яку-небудь основу матеріалів, що відрізняються від неї за кольором і фактурою.

На відміну від малюнка, колаж передбачає велику свободу автора у виконанні, наприклад, наклеєні картинки можуть виходити за край основи, клеїтися один на одного, складатися гармошкою, тощо. Якщо немає ножиць, картинку можна «виривати» руками, надавши їй потрібної форми. Головне в колажі – не акуратність, а можливість виразити свої думки, ідеї, свій погляд і своє розуміння теми.

Використання техніки «колаж»:

Сприяє розвитку художніх здібностей та підвищенню самооцінки;
Виявляє оригінальність і унікальність учасника групи;
Дає соціально прийнятний вихід агресивності й іншим негативним почуттям. 

Історія виникнення арт-терапевтичної техніки колаж

Техніка журнального фотоколлажа розроблена і описана в літературі Х. Ландгартен (Landgarten H.). Однак існують і більш ранні посилання на застосування колажу в психолого-педагогічній практиці. Так, існує каталог дитячих малюнків і колажів з концтабору Терезин, де Фрідл Дикер-Брайнденс австрійська художниця єврейського походження рятувала душі єврейських дітей, приречених на смерть. Тоді, як матеріали для складання колажів вони використовували табірні бланки. Це давало дітям дивовижний шанс знайти вражаюче відчуття внутрішньої свободи, незважаючи на фактичне укладення.

Фрідл Дикер-Брандейс разом з чоловіком була депортована в Терезинська гетто в грудні 1942 року. В гетто давала уроки малювання. Напередодні останньої депортації з Терезинська гетто в Освенцум, 6 жовтня 1944 року вона зібрала в чемодан все малюнки, зроблені дітьми на її уроках (близько 5000). Малюнки збереглися. Після війни вони стали яскравим свідченням повсякденного життя євреїв в гетто. В даний час вони зберігаються в Празі в Єврейському музеї. Виставка творів Фрідл Дикер-Брандейс і її Терезинська учнів була відкрита в Відні в 1999 році. Вона об'їхала багато країн, її відвідало понад мільйон осіб.

Техніка складання колажу може бути використана як з психотерапевтичною, так і з діагностичною метою. Обрані дитиною картинки здатні виявити теми і проблеми, що залишаються нерозкритими в вербальному спілкуванні з ними.

Робота над колажем може бути як індивідуальною, коли кожен малюк робить свій колаж, так і груповий, коли група з 4-6 дітей робить єдиний колаж на певну тему. Колаж як техніка арттерапії частіше використовується в груповій роботі. Колажування є одним з найефективніших методів роботи з дитиною, до того ж не викликає напруги, і може бути пов'язане з відсутністю у дитини художніх здібностей. Колаж допомагає визначити психологічний стан малюка в даний момент часу, виявити його переживання і актуальні аспекти самосвідомості, розкрити потенційні можливості.

Колаж робиться з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат.

Теми вибираються залежно від потреб конкретно взятої групи:

 «Такий я (реклама себе)»;
«Моя група» ;
«Таким мене бачать інші люди» ;
«Такий я у групі»,
«Мої мрії» ;
«Лідер – це…»;
«Я чудовий» (для підвищення самооцінки, усвідомлення своїх позитивних якостей) ;
«Мені подобається, мені цікаво» (це не погана можливість познайомитися дітлахам один з одним, знайти спільні інтереси, почати взаємодіяти, це можливість для психолога діагностувати особистісну сферу) ;
«Моя школа» (моя вчителька, мій вихователь, мій дитячий садок, мої однокласники і т.д.) ;
«Про що я мрію ....» ;
«Яким мене бачать мої батьки» ;
«Відтвори своє життя»
«Мої бажання»… тощо.

Час на складання колажу може варіюватися від 30 хвилин до 1,5 - 3 годин у груповому режимі. Час, виділений на складання колажів, залежить від теми колажу, розміру основи для колажу і віку учасників групи, що створюють колаж. Краще за все не обмежувати учасників у часі. Однак через деякий час роботи над колажем виникає, як правило, перенасичення цією діяльністю і приємна втома в разі, якщо робота підходить до завершення. Якщо ж робота зі складання колажу ще далека від фіналу, то нерідко з’являється роздратування і втома, і тоді можна запропонувати процес складання колажів поділити на кілька занять. Важливо розуміти, що почуття які виникли в процесі виконання колажу, в тому числі і роздратування, можуть мати й іншу природу і бути викликані специфікою внутрішньогрупової взаємодії, проблемними темами, які відображаються в колажі, ставленням до психотерапевта і багатьох інших.

При виконанні колажу можна включити для дітей в якості фону помірно-швидку музику, що чергуються з більш повільною. Дуже добре підходить інструментальна музика (гітара, флейта) бажано без слів. Музика створює дуже сприятливу для творчості атмосферу.

При складанні колажів можуть знадобитися наступні матеріали: папір для основи (формату А-4, А-3, А-1), ножиці, клей, фломастери, журнали різнопланового змісту (важливо, щоб в арсеналі учасників були не тільки глянцеві журнали з ідеальними фігурами і особами, а й різні сімейні журнали зі звичайними людьми, життєвими історіями та ілюстраціями до них, зображенням природи, діловому житті людей; також можна використовувати реальні фотографії із зображенням конкретних людей, власним зображенням і комбінувати їх з журнальними картинками і т.д.)

Інструкція: потрібно підібрати картинки для заданої теми і оформити їх у цілісну композицію. З елементами дозволяється робити абсолютно все, що заманеться. Роботу можна доповнювати коментарями і написами, домальовувати елементи, зафарбовувати і декорувати порожнечі.

Після виготовлення колажів учасники вивішують свої роботи на стінку і починається обговорення в наступному порядку:

Кожна дитина (або представник від групи, якщо це груповий колаж) представляє свою роботу.
Коментує, що саме він хотів відобразити цим колажем, озвучує свою ідею (ідею групи).
Озвучує своє емоційне ставлення до процесу складання колажу і до результату.
Відзначає, яка частина колажу особливо приваблива, а яка частина колажу викликає негативні емоції, що не подобається, відштовхує в колажі.

При аналізі колажів важливо звертати увагу: на розмір елементів і їх розташування на аркуші відносно один одного, виявити домінуючі елементи, підставу вибору конкретних елементів, колірну палітру, сюжетність і впорядкованість або хаотичність і розрізненість.

Потім має відбутися розмова про тих, хто дуже активний в роботі (іноді настільки, що своєю активністю не давав можливості іншим проявити активність); про тих, хто, бачачи, що є кому виконувати завдання, тихо самоусувається, вважаючи за краще прорачкувати (погратись); про тих, хто до хрипоти відстоює свою думку, не чуючи думки іншого, і про тих, кому не вистачило рішучості і наполегливості відстояти свою думку.

Педагогічні працівники групи № 2 підготували не менш цікавий метод арт-терапії ЛЯЛЬКОТЕРАПІЮ як метод психологічної допомоги особистості»

Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленими героями мультфільму, казки, з улюбленою іграшкою. Деякі автори вважають, що це один із методів арттерапії. В якості основного прийому корекційної дії використовується лялька як основний об’єкт взаємодії дитини та дорослого (психолога, вихователя, батьків). Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв'язки і стосунки, активно проектує досвід, що сприймається в специфічну ігрову ситуацію. Основним об'єктом такої соціальної проекції достатньо довгий час є ляльки. Лялькотерапія широко використовується для вирішення інтра- і інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, при коректувальній роботі із страхами, заїканням, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму. Улюблена іграшка «бере» участь в постановці спектаклю, сюжет якого є травмуючим для дитини, потрапляє в страшну історію і успішно з нею справляється. У міру розгортання сюжету емоційна напруга дитини наростає і, досягнувши максимальної вираженості, заміняється бурхливими поведінковими емоційними реакціями (плач, сміх тощо) і зняттям нервово-психічної напруги. Можливі індивідуальна і групова форми лялькотерапії. Лялькотерапія популярна як в зарубіжній (Ф. Зімбардо, 1991), так і у вітчизняній практиці коректувальної роботи (И.Г. Вигодськая, 1984; А.И. Захаров, 1986; А Співаковська, 1988, та ін.). Гра з лялькою — це той світ реальності, в якому живе дитина. Лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини і коректувальні задачі психолога, дає можливість найприроднішого і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Використовується цей метод в цілях профілактики дезадаптивної поведінки. Корекція протестної, опозиційної, демонстративної поведінки досягається шляхом розігрування на ляльках разом з батьками або однолітками типових конфліктних ситуацій, узятих з життя дитини. Процес лялькотерапії проходить в два етапи: Виготовлення ляльок. Використовування ляльок для відреагування значущих емоційних станів. Процес виготовлення ляльок також є корекційним. Захоплюючись процесом виготовлення ляльок, діти стають спокійнішими, урівноваженими. Під час роботи у них розвивається довільність психічних процесів, з'являються навики концентрації уваги, посидючості, розвивається уява. У лялькотерапії використовуються такі варіанти ляльок, як ляльки-маріонетки, пальчикові ляльки, тіньові ляльки, мотузяні ляльки, площинні ляльки, ляльки рукавички, ляльки-костюми. Ляльки-маріонетки. Принцип виготовлення простих маріонеток запропонований Вальдорфською школою. Така лялька складається з голови і плаття із зшитими рукавами, вона дуже проста в управлінні: одна нитка служить для управління головою, інша — руками. Лялька може мати одне обличчя або змінні лиця (що дозволяє дитині моделювати різні емоції), а може бути без обляччя (що дозволяє дитині фантазувати — в якому настрої знаходиться герой ляльки). Робота з лялькою-маріонеткою дозволяє удосконалювати тонку моторику руки і загальну координацію рухів; проявляти через ляльку ті емоції, відчуття, стани, які дитина з якихось причин не може або не дозволяє собі проявляти. «Ожививши» ляльку, дитина вперше в житті відчуває дорослу відповідальність за дії ляльки, за її «життя»; може усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і змінами рухів ляльки; вчиться знаходити адекватний тілесний вираз різним емоціям, відчуттям, станам; розвивати довільну увагу і здібність до концентрації. Пальчикові (ковпачкові) ляльки. Найпростішим варіантом пальчикових ляльок є кульки від пінг-понгу або порожні шкаралупи від яєць, на яких намальовані різні вирази облич, різні персонажі. Пальчикові ляльки можуть також виготовлятися із щільного картону у вигляді невеликих циліндрів, розмір яких підбирається за розміром пальців дитини. Тіньові ляльки. Тіньові ляльки використовуються для роботи тіньового театру і виготовляються з чорного або темного картону або паперу. Такі ляльки використовуються переважно для роботи над дитячими страхами. Граючи з такою лялькою в тіньовому театрі, дитина одержує досвід вирішення своєї проблеми. Звичайно страх невидимий. Реалізовуючи страх у вигляді ляльки, дитина опановує ситуацією, і матеріалізований у ляльці страх позбавляється своєї емоційної напруженості, своєї лякаючої складової. Дитина може робити зі своєю «лялькою-страхом» все, що захоче, аж до повного знищення. У цьому і полягає коректувальне значення тіньового театру і тіньових ляльок. Мотузяні ляльки. Мотузяні ляльки є багатофункціональними. Вони ефективні для опрацьовування у дітей проблем ідентифікації, спілкування, підвищеної тривожності. Така лялька може бути розміром в зріст дитини. Вона проста у виготовленні: з мотузок збирається контур ляльки, за петельку голова ляльки пристібається на сорочку дитини, а палець дитини просмикується в петлі, що знаходяться на долоньках ляльки. Таким чином, дитина імітує рух ляльки разом з власними рухами. Площинні ляльки. Площинна лялька є моделлю ляльки, вирізаної з щільного картону або тонкої фанери. Як правило, руки ляльки кріпляться на шарнірах або на кнопках і є рухаються вільно. Такого роду ляльки використовуються для роботи з дітьми, у яких є проблеми в спілкуванні, поведінці, з порушенням образу «Я». Така лялька може мати змінний набір виразів обличчя, які відповідають різним емоційним станам. Ляльки-рукавички. Ляльки-рукавички традиційно використовуються для дитячих лялькових театрів, різних інсценувань, зображення казок. Об'ємні ляльки. Об'ємні ляльки традиційно використовуються для програвання рольових ігор. Це звичні іграшки розміром у зріст людини. Типи водіння ляльок Зовні — дитина управляє ляльками, що стоять, об'ємними ляльками. Зверху — робота з ляльками-маріонетками. Ззаду ─ робота з мотузяними і площинними ляльками. Зсередини— дитина управляє ляльками-костюмами. Знизу — управління ковпачковими ляльками та ляльками-рукавичками. Ожививши ляльку, дитина бачить, що кожен її рух негайно відображається на її поведінці. Таким чином, вона одержує оперативний недирективний зворотний зв'язок на свої дії. Це допомагає їй самостійно коректувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Дитина через ляльку може висловити те, що від себе зробити не може. Висновки до 3-го питання Отже: Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленими героями мультфільму, казки, з улюбленою іграшкою. В якості основного прийому корекційної дії використовується лялька як основний об’єкт взаємодії дитини та дорослого (психолога, вихователя, батьків). «Ожививши» ляльку, дитина вперше в житті відчуває дорослу відповідальність за дії ляльки, за її «життя»; може усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і змінами рухів ляльки; вчиться знаходити адекватний тілесний вираз різним емоціям, відчуттям, станам; розвивати довільну увагу і здібність до концентрації. Дитина через ляльку може висловити те, що від себе зробити не може. Різні види ляльок дозволяють віднайти найадекватнішу для ситуації ідентифікацію. Так, на тіньові ляльки найкраще проектуються страхи, за лялькою костюмом чи площинною лялькою сором’язлива дитина може сховатися, щоб почуватися у безпеці, оперуючи лялькою маріонеткою чи лялькою-рукавичкою, дитина вчиться брати ситуацію під свій контроль.

Казкотерапія як метод психотерапевтичного впливу на дитину і як спосіб передачі знань про життя, відомий вже протягом багатьох століть. І саме цей метод арт-терапії обрали педагогічні працівники групи № 3. Сенс розповідати казки, сюжетна лінія, характери героїв і мораль казкової історії завжди несли в собі ціннісне моральне значення, що впливає на свідомість дітей. Напевно, більшість з нас в дитинстві любили слухати, а потім і читати чарівні казки, співпереживали героям або навіть представляти себе на їхньому місці. Але казка потрібна не тільки для того, щоб розважити дитину або приспати. Казкотерапія для дітей — це цілий напрямок в психотерапії.

Наші предки використовували казкотерапію для дітей несвідомо, через казки передаючи дитині життєвий досвід, ставлення до світу, моральні норми і принципи, звичаї і традиції. Казка в цьому випадку виконувала ті ж функції, що і колискові для дітей. Сучасна ж казкотерапія для дітей спрямована не тільки на розвиток дитини, але й на спрямовану допомогу у важких життєвих ситуаціях.

Чому саме казка? Відповідь проста: у дитини ще немає власного життєвого досвіду. Для нього казка — своєрідне джерело життєвих ситуацій, з якими йому ще належить зіткнутися при дорослішанні.

Казки підказують дитині, як потрібно поступати, а як — ні, показують багато життєвих проблеми, а на додачу ще й дають способи їх вирішення. На Заході казкотерапія як напрям практичної психології зародився на рубежі шістдесятих-сімдесятих років минулого століття. Засновником методу є Мілтон Еріксон. В якості самостійної сучасної течії в Україну “лікування казкою” прийшло відносно недавно: в дев’яності роки двадцятого сторіччя.

 Казкотерапія застосовується як до дорослих, так і до дітей. Але саме діти дошкільного віку, завдяки особливостям своєї емоційно-вольової сфери, є найбільш сприйнятливою категорією до жанру казки, і відповідно основним об’єктом казкотерапії. В яких випадках доречно “лікування казкою”? Воно необхідне, якщо у дитини спостерігаються емоційно-особистісні та поведінкові проблеми: агресивність, тривожність, страхи, примхливість, сором’язливість і невпевненість в собі. Також казкотерапія застосовується в роботі з дітьми, що мають порушення психофізіологічних функцій: порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату, а також для дітей з захворюваннями аутистичного спектру. Потрібно розуміти, що “лікування казкою” – це не один із способів виховання, це перш за все метод психологічної корекції.

 Основні види казок для дітей дошкільного віку, що застосовуються в казкотерапії:

народні казки: мудрість народу, простота і доступність сюжету, відсутність зайвих деталей сприяють вихованню моральних почуттів. Приклади: “Курочка Ряба”, “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-Лебеді”, “Колобок”, “Маша і ведмідь” та інші; 

авторські: казки Ганса Крістіана Андерсона, Шарля Перо, Олександра Пушкіна, Івана Франка, Павла Бажова і багатьох інших письменників-казкарів;

 психотерапевтичні: їх характерною особливістю є щасливий кінець, який, тим не менше, залишає у свідомості дитини певні питання, що ведуть до стимуляції процесу особистісного росту.

Казки діляться на п’ять видів залежно від призначення: художні, дидактичні, психокорекційні, власне психотерапевтичні, медитативні.

 Зрозуміло, що у психотерапевтичних казок найбільший потенціал. Але якщо у дитини немає серйозних проблем, можна використовувати для казкотерапії і художні казки, головне — робити це правильно. Психотерапевтичні казки в основному авторські, але можна використовувати як психотерапевтичні казки біблійні притчі.

 Дидактичні казки завжди використовуються для повідомлення дітям нових для них знань навчального характеру. У цих казках абстрактні для дитини символи: букви, цифри стають живими.

 Психокорекційні казки створюються і розповідаються дитині для ненав’язливого м’якого впливу на її поведінку.

 Медитативні казки використовуються для того, щоб сформувати у дитини уявлення про те, що існують позитивні моделі взаємин з навколишнім світом та іншими людьми. Відмінною особливістю медитативних казок є відсутність в їх сюжеті негативних героїв і конфліктів.

 Діагностичні казки дозволяють визначити наявність проблеми у дитини, а також особливості її характеру.

Слід зазначити, що сила, закладена в терапевтичних казках, ґрунтується на таких чотирьох передумовах:

1. Сила уяви. Протягом багатьох століть уява й уявлення були важливими джерелами мудрості та цілющої сили для тих, у кого виникали різні проблеми. Адже можливості візуалізації та уяви людини просто величезні! Вони – одна з особливостей, що відрізняють людський рід від інших живих істот. Зокрема, уява впливає на нашу фізіологію (наприклад, при уявленні лимона в нас виникає підвищена секреція слини) й на емоційну сферу (наприклад, тільки уявивши собі, що хтось, кого ми любимо, хворий, ми здатні відчути справжнє почуття смутку та печалі). Сила уяви величезна, і її не можна недооцінювати.

2. Десенсибілізація. Десенсибілізація є однією з поведінкових методик, які полягають в навчанні реагування на об'єкти або ситуації, що лякають і напружують (наприклад, павука) спокоєм (розрядкою, розслабленням), а не панікою. Десенсибілізація також може відбуватись і завдяки уявленням.

Варто нагадати, що страх, викликаний певним об'єктом, є природною реакцією дітей певної вікової групи: новонароджені бояться втратити фізичну підтримку, різких і гучних звуків; 8-місячні діти найбільше бояться розлуки з мамою; у 2-річних малюків виникнення страху провокує злив води у ванні або в унітазі; 3-річні діти бояться уявних персонажів; а 4-річні – темряви й того, що таїться в ній.

3. Моделювання. Моделювання – це ще одна поведінкова техніка, яка полягає в навчанні за допомогою демонстрування. Модель наочно показує спосіб впоратися із проблемою, яку дитина актуально переживає. Моделювання може полягати як в реальному показі, так і в уявленні себе в конкретній ситуації. Коли дитина уявляє собі людину (персонажа казки), яка з успіхом виходить зі складної ситуації, то починає вірити, що їй також це буде під силу, крім того, вона навчається справлятися із проблемою, набуваючи відповідних знань.

4. Ідентифікація. Дитина ототожнює себе з головним героєм казки, вчиться на його помилках. Це чудова можливість приміряти на себе різні соціальні ролі. Існує думка, що улюблена казка впливає на наше подальше життя, як би програмуючи його. Звичайно, точного повторення сценарію казки чекати не варто, але ми можемо свідомо чи несвідомо переймати якості наших улюблених героїв, успадковувати їх поведінку.

Зверніть увагу на те, кому з персонажів казки симпатизує дитина. Якщо цей персонаж негативний — спробуйте разом з дитиною знайти в його характері хороші риси.

Казкотерапія для дітей не гарантує моментальний ефект. Іноді потрібна довга і кропітка робота, щоб впоратися з тією чи іншою проблемою. Просто прочитати дитині казку недостатньо. Потрібно м’яко направити дитину до того, щоб вона побачила у казці вихід із своєї проблеми, якщо потрібно — обговоріть з нею казку, підкажіть ключові моменти.

Дуже добре, якщо ви зможете придумати для дитини індивідуальну, особисту казку, яка буде максимально наближена до реальної ситуації, але разом з тим все-таки залишиться казкою. Нехай головний герой буде схожий на вашу дитину, дайте йому побачити в ньому себе (але все-таки подібність не повинна бути занадто сильною, це ж казка). Опишіть проблему, з якою стикається головний герой, його переживання — нехай дитина побачить, що його розуміють. Звичайно, герой блискуче вийде з важкої ситуації і знайде рішення проблеми. Якщо дитина старшого дошкільного віку, такі казки можна придумувати і удвох — нехай вона сама допоможе герою впоратися з труднощами. Пройшовши цей шлях у своїй уяві, дитині буде легше впоратися з проблемою в реальному житті.

Казкотерапія для дітей використовується і в боротьбі з негативними якостями характеру. В цій справі на допомогу приходять всім відомі художні казки. Вас засмучує те, що дитина жадібна? Прочитайте їй "Казку про рибака і рибку", нехай вона сама побачить, до чого призводить жадібність.

Але врахуйте, що не можна проводити занадто явні паралелі і тиснути на дитину, нехай вона сама зробить висновки. На це піде трошки більше часу, зате дитина засвоїть цей урок самостійно — а значить, ефект буде більший.

Казкотерапія для дітей часто проводиться в поєднанні з кольоротерапією, ігротерапії або музикотерапією. Запропонуйте дитині намалювати ілюстрацію або зробити саморобку за мотивами улюбленої казки, інсценувати уривок з неї. Можна супроводжувати читання казки приємною музикою, що підходить до неї.

Наприклад, якщо ви вирішили розповісти дитині казку про Лускунчика, то чому б не ввімкнути запис музики однойменного балету Чайковського?

Перш ніж самостійно проводити казкотерапію, ознайомтеся з методичною літературою по темі, ретельно підберіть казки — недбалість у цій справі ні до чого. Казкотерапія може здатися несерйозною, але її, як і будь-яку психотерапію, не можна пускати на самоплив. Проводить казкотерапію найкраще перед сном. Якщо ви вирішили вдатися до казкотерапії після якоїсь травмуючої ситуації, не робить цього відразу ж, нехай дитина заспокоїтися.

Але казкотерапія в домашніх умовах все-таки більше призначена не для лікування, а для профілактики.

Казкотерапія для дітей — це корисний метод виховання і психотерапії, основами якого може опанувати будь-який батько.

 Особливості організації казкотерапії для дітей дошкільного віку: 

 Дозованість інформації при знайомстві з казкою.

Спочатку можливо тільки прочитання казки, розглядання картинок, обговорення вчинків героїв.

Уже після цього казка, незалежно від її виду, повинна бути не просто прочитана, а й обіграна, тобто інсценована дорослим.

 Ніяких моралей, суворого тону і наказових інтонацій. Тільки доброзичливість, свобода самовираження, ненав’язливість і щирість, а також доречність казки в певній ситуації.

 Зміст казки повинен відповідати віковим і психофізичним особливостям дитини.

Після прочитання казки і її інсценування необхідно спонукати дитину до аналізу вчинків і стосунків героїв, а також до обговорення його особистого ставлення до казки.

Створення казки та її переваги

Дитині важко казати про свої проблеми. Вона не може вербалізувати свій страх, а іноді навіть розпізнати його. Часом дитина може побоюватися, що, якщо висловити страх словами, то він посилиться (у цьому випадку дитина використовує «магічне мислення»). Постарайтесь поглянути на світ очима дитини та зрозуміти її.

Герой казки повинен бути дуже схожим на вашу дитину, але не може бути ним (тобто оповідання буде не від першої особи). Перш за все слід змінити ім'я головного персонажа, ця процедура забезпечить дитині відчуття безпеки. Інші подробиці з життя героя казки повинні бути дуже близькими до оригіналу (наприклад, опис кімнати, іграшок тощо). Або повністю з ним сумісними (наприклад, вік). Героєм казки може бути також і тварина, яка мужньо справляється з певними труднощами (бажано близька дитині або схожа на неї). У кожному з варіантів казко творення дитина повинна ідентифікувати себе з головним героєм.

Почуття безпеки, викликане переконанням, що певна ситуація сталась не зі мною (тобто не з вашою дитиною), а з кимось іншим, дозволяє наблизитись до неї, краще зрозуміти як саму ситуацію, так і ті почуття, які її супроводжували, глибоко переосмислити подію. Слухати про почуття когось, хто переживає щось подібне, що і я, є справжньою розрядкою. Оскільки дитина набуває впевненості у тому, що вона не одна опинилась у подібній ситуації, її переживання відчувають й інші люди.

Терапевтичний ефект має також і безпосередньо час, проведений з батьками. Незалежно від змісту історії, дитина відчуває почуття приємної, заспокійливої близькості з одним із батьків. Зміст оповідання допомагає їй подолати неприємності й у той же час зміцнює зв'язок між нею й батьками.

Той, хто придумує розповідь, повинен бути близький до того, що відбувається в житті дитини, але її завершення безпосередньо залежить від фантазії батьків. Важливо, щоб кінець казки був неодмінно позитивним (ви повинні дати дитині надію, що вона зможе знайти вихід із ситуації, що склалась). Дитина, яка не вірить, що їй удасться вирішити проблему, не зможе мотивувати себе на зусилля щось змінити, просто опустить руки.

Дорога до позитивного закінчення казки, безумовно, буде відрізнятись у кожній терапевтичній історії. Але в ній обов'язково повинно бути присутнє щось, що ваша дитина зможе прийняти та по-справжньому використовувати (це може бути пов'язано з чимось життєвим – наприклад, десенсибілізація може виходити зі знання, що навіть велика печаль з часом ослабне і стане такою, що переносити її буде зовсім не важко).

Дитина може використовувати те, чому навчилася за допомогою однієї з казок, щоб застосовувати ці знання при виникненні якихось інших труднощів.

Пам'ятайте, що правильно сконструйована казка є дуже ефективною, дозволяє дитині дізнатися щось про себе і про свої проблеми. Завдяки казці дитина відчуває себе сильнішою, переконується, що має підтримку й розуміння найближчих людей – батьків.

Новий метод арт-терапії Сольову терапію обрали педагогічні працівники групи №5.

Кілограм морської солі може змінити настрій дитини за лічені хвилини. Поставте малюку невеликий піднос, присипаний сіллю, і нехай він малює. Сольова терапія це один із нових прогресивних методів арт-терапії. Адже в морській солі присутня велика кількість макро та мікро елементів, які корисні для організму людини.

Бром, магній – заспокійливо впливають на людину, знімають головний біль, нормалізують тиск.
Йод – підтримує роботу щитовидної залози.
Селен – життєво необхідний для роботи клітин.
Кальцій – позитивно впливає на кісткову систему.
Калій – покращує роботу серця.

Сольова терапія включає ряд вправ, спрямованих на загальну релаксацію, зняття рухових стереотипів і судомних рухів, на підвищення концентрації уваги, розвиток логіки й мовлення. У своїй системі ці вправи мають велике значення для розвитку психіки дитини. 

По-перше, вони стабілізують емоційний стан дітей.
По-друге, поряд з розвитком тактильно-кінестетичної чутливості і дрібної моторики рук, навчають дитину прислухатися до себе і промовляти свої відчуття, що важливо для розвитку мовлення, довільної уваги і пам'яті.

Але головне - дитина отримує перший досвід рефлексії (самоаналіз), вчиться розуміти себе та інших. Так закладається база для подальшої корекції дитини з обмеженими можливостями. Важливо, що проектні ігри відкривають можливості дитини, розвиваючи її творчий потенціал і фантазію.

Сольова терапія стає ще більш прогресивною та актуальною при посиленні її аромотерапією і музикотерапією.

 Заняття з використанням сольової терапії проводяться під мелодію спеціально підібраних музичних творів . Причому, для кожної дитини ми підбираємо індивідуальний музичний фон. Адже комусь треба стимулювати одні функції мозку, комусь - інші. Дієвість музикотерапіі науково доведена, оскільки визначено, що коливання звукових хвиль, які створюються певними поєднаннями звуків різних музичних інструментів, мелодіями, викликають відповідний резонанс у мозку людини,що впливає на ряд мозкових функцій і допомагає при лікуванні широкого спектру захворювань.

Музичні твори мають складну хвильову природу і являють собою складний калейдоскоп частот, амплітуд, які зачіпають різні системи аналізаторів. Виникаючі реакції слухової адаптації активно впливають на психоемоційний стан дитини.

Також можна застосовувати звуки природи та звуки голосу самої дитини.

В якості допоміжних технічних засобів можна використовувати комп'ютерні програми, що забезпечують запис і відтворення звуків, мікрофон, систему караоке.

Отримана інформація відтворюється дитиною в процесі наступних занять з морською сіллю.

Будь-який метод арт-терапії дає можливість виразити себе за допомогою того чи іншого образу, як можливість творчості, а отже - створення нового - завжди має терапевтичний ефект.

І саме на музикотерапію звернули свою уваги педагогічні працівники групи № 4. Музика - феноменальне явище. Її стосунки з людиною дивні. Мелодійні звуки вершать дива – в людині пробуджується, перетвориться душа, змінюються стан, настрій ... Музика панує над нашими емоціями, які, виявляється, навіть перемагають фізичну біль.

Узбецький учений Мірзакарім Норбеков встановив: здоров'я залежить від емоційного центру людського організму. Він підкреслює: "Хаос не у світі, він усередині нас". І саме музика перемагає цей хаос, гармонізує емоційну сферу людини.

Науково доведено, що музика може зміцнювати імунну систему, призводить до зниження захворюваності, покращує обмін речовин і, як наслідок, активніше йдуть відновлювальні процеси.

Західні вчені, провівши численні дослідження і експерименти, прийшли до переконання: деякі мелодії володіють сильним терапевтичним ефектом. Духовна, релігійна музика відновлює душевну рівновагу, дарує відчуття спокою. Якщо порівнювати музику з ліками, то релігійна музика - анальгетик у світі звуків, вона полегшує біль. Спів веселих пісень допомагає при серцевих недугах, сприяє довголіттю. Але найбільший ефект на людину надають мелодії Моцарта. Цей музичний феномен, до кінця ще не пояснений, так і назвали - "ефект Моцарта".

Медики встановили, що струнні інструменти найбільш ефективні при хворобах серця. Кларнет покращує роботу кровоносних судин, флейта надає позитивний вплив на легені і бронхи, а труба ефективна при радикулітах і невритах. Але серед музичних інструментів можна виділити ліде

Певні ноти впливають на певні органи:

- звукова частота, що відповідає ноті до, впливає переважно на функції шлунка та підшлункової залози;

- ре - на жовчний міхур і печінку;

- ми - на органи зору і слуху;

- фа - на сечостатеву систему;

- сіль - на функції серця;

- ля - легені та нирки;

- сі - на функцію енергообміну, зігріваючи тіло.

Низькі звуки резонують більше з нижньою частиною тіла, високі - з верхньої (головою).

Експериментально доведено, що музичніше звуки змушують вібрувати кожну клітку нашого організму, електромагнітні хвилі впливають на зміну кров'яного тиску, частоту серцевих скорочень, ритм і глибину дихання. Не випадково в сучасній медицині все більшого поширення набуває поряд з фітотерапією і арттерапією музикотерапія. Мова йде про відновлення здоров'я людини за допомогою занять музикою.

Музична терапія використовується для лікування цукрового діаб
Пошук

Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів записів

Друзі сайту